Наш Малин

AncientMalyn01

Малин — місто обласного значення, районний центр, розташований на берегах річки Ірші за 103 км на північний схід від м. Житомира та 105 км на захід від м. Києва, недалеко від автотраси Київ – Ковель – Варшава. Через місто проходить важлива магістраль – Південно-Західна залізниця. Маючи вигідне географічне положення, розгалужену мережу автомобільних шляхів, Малин водночас є залізничною станцією державного і міжнародного значення. З Києвом та Житомиром місто з’єднане залізничним і автомобільним сполученням.

День міста — щорічно в третю суботу вересня.  Територія, що знаходиться у підпорядкуванні міської ради, – 6092,7 га.

Населення налічує понад 27 тисяч жителів, за національністю: українці, росіяни, поляки, чехи, білоруси.

Телефонний код міста: 04133.

Сторінками історії

k-malПерша історична згадка про місто датується 891 роком. Назву міста Малина пов’язують з іменем легендарної особи часів Київської Русі — князя Мала. Адже це ім’я чітко відслідковується в корені слова «Малин». Особливо часто князь Мал згадується у літописній розповіді про повстання древлян проти київського князя Ігоря в 945 році. Проте є нові гіпотези щодо походження назви Малина. Деякі вчені вважають, що назва міста походить від імені дочки Мала Древлянського — Малуші, яка була обернена в рабство княгинею Ольгою і завдяки своїй знатності отримала при київському дворі важливу посаду ключниці. У Малушу, древлянську княжну, закохався син Ольги — Святослав, а згодом у них народився син, в майбутньому князь київський Володимир. Малин служив форпостом на східних рубежах Древлянської землі. Саме тому і був підданий нападу під час карального походу Ольги.

На території міста, у його південно-східній частині, збереглися залишки давньоруського городища, заснованого на рубежі VIII-ІХ сторіч як пункт укріплення одного зі східнослов’янських племен — древлян. Деякі учені вважають, що його побудував князь Мал Древлянский. Наприкінці ІХ століття біля укріплення з’явилося відкрите поселення. Усередині 10 сторіччя поселення на березі річки Ірші було зруйновано. Це пов’язують з відомим походом княгині Ольги проти древлян (946 рік): непокірливі жителі Іскоростеня відмовилися платити Ігорю подвійну данину. А щоб він не ходив до них знову і знову, убили його. Дружина Ігоря, княгиня Ольга, вирішила помститися підступним древлянам і спалила Іскоростень. Очевидно, Малин, що географічно знаходиться на шляху Київ — Іскоростень, теж постраждав від караючої десниці жорстокої княгині. В історії є чимало прикладів, коли міста після такого роду подій назавжди гинули, але Малин зумів відродитися заново…

На рубежі XIX — XX століть

historyУ 1569 році після укладення Люблінської унії Малин відійшов до складу Речі Посполитої. Після другого поділу Польщі в 1793 році Малинські землі відійшли до складу Росії. З 1797 року Малин – містечко Радомишльського повіту Київської губернії, а з 1861 року – волосний центр Радомишльського повіту.
У 1868 році у Малині був відкритий чавунно-ливарний завод. Через три роки на його місці засновано паперову фабрику. Її продукція складалася з писального, обгорткового та цигаркового паперу. На рубежі XIX століття також діяли шкіряний, цегельний, пивоварний заводи, паровий млин, вітряк, 4 кузні, фабрика гнутих меблів.

Славною сторінкою історії міста було перебування на нашій землі видатного вченого-енциклопедиста і мандрівника, дослідника аборигенів Нової Гвінеї – М.М. Миклухи-Маклая. У 1873 році його мати, Катерина Семенівна Миклуха, придбала місцеву садибу. Миклухо-Маклай навідувався до матері двічі — у 1886 і 1887 роках. Сюди до нього приїздили гостювати друзі-вчені, журналісти. Відомий вчений А.Н. Корзухін у Малині намалював його портрет. Микола Миклухо-Маклай виїжджав у прилеглі села, вивчав побут селян. На жаль, будинок був ушкоджений під час Другої світової війни, не вцілів.
У 1986 році в місті встановлений єдиний у Європі пам’ятник М.М. Миклусі-Маклаю, а в Малинському лісотехникумі створений музей ученого.
XX століття характеризується значними позитивними змінами в соціально-культурній сфері. У 1922 році в Малині діяло дві семирічні і чотирирічна сільськогосподарська школи, трохи згодом відкрилися єврейська школа і педтехнікум, який підготував сотні висококваліфікованих педагогів для шкіл району та всієї округи.
У квітні 1932 року Малинська сільрада була перейменована на міську. У вересні 1937 року при утворенні Житомирської області Малинський район було включено до її складу. У 1938 році за рішенням Ради Народних Комісарів УРСР Малин віднесено до категорії міст районного значення.

У полум’ї війни

SONY DSC

П ыд час Великої Вітчизняної війни, на початку липня 1941 року, фронт наблизився до Малина. 6 липня 1941 року місто вперше було піддано авіаційному удару, а 15 липня розпочалась його оборона. Чотири рази доводилося фашистам брати станцію Малин, яку героїчно захищали наші війська. Після тривалих боїв 22 липня 1941 року нацисти захопили Малин, а в серпні 1941 року були окуповані останні населені пункти Малинського району. Як і на всій Україні, фашисти встановили тут жорсткий окупаційний режим, розпочалися арешти, розстріли. Вже в перший день окупації у Малині було розстріляно 15 мирних жителів.

28 листопада 1941 року, за повідомленням Радінформбюро, в Малині фашисти заарештували 129 жителів, у тому числі 30 жінок і дітей. Їх кілька днів протримали під відкритим небом у дворі меблевої фабрики. Пізніше всіх дорослих розстріляли, а дітей закопали живими разом із страченими.

У кінці серпня і на початку вересня 1941 року в Малині нацисти знищували єврейське населення. Вулицями міста гнали на розстріл невеликі колони євреїв, а за ними їхала вантажівка із дітьми. Великим лихом було насильницьке відправлення місцевої молоді до Німеччини. Поліція проводила постійні обвали на молодь. Всього до Німеччини було відправлено 187 чоловік.

На час окупації у м. Малині були закриті чотири школи, працювала лише одна початкова, а в уцілілому приміщенні школи №3 гітлерівці влаштували стайню для солдатських коней.

Восени 1941 року в місті була створена підпільна організація, яка діяла 630 днів. Її очолював офіцер Червоної Армії Павло Андрійович Тараскін, а після його загибелі — Ніна Іванівна Сосніна. Активну участь у роботі підпільної організації брали М.Богданова, В.Ольштинський, В.Хращевський, С.Недашківський, Й.Яременко, Ф.Цвіткова, В.Романенко, В.Виноградов, О.Єнько та багато інших. Ряд учасників підпілля були удостоєні високих нагород. За героїчну боротьбу з фашистами П. Тараскіну та Н.Сосніній посмертно присвоєно звання Героїв Радянського Союзу. Школа, у якій училася Ніна Сосніна, носить її ім’я, там діє історичний музей Героїв Малинського підпілля.

12 листопада 1943 року війська 1-го Українського фронту звільнили Малин. За роки окупації в місті загинуло понад півтори тисячі чоловік. Зруйновано всі промислові об’єкти, сімдесят відсотків житлового фонду, медичні й культурні заклади, школи. 530 солдат і офіцерів — жителів міста, загинули, захищаючи рідну землю. Близько тисячі воїнів, партизанів, підпільників полягло в оборонних і наступальних боях за Малин.

У 1972 році, на місці тяжких боїв і масових розстрілів, у міському парку було відкрито курган Безсмертя. У травні 1984 року – Меморіальний комплекс Героям Малинського партійно-комсомольського підпілля, а у 1985 році – Алея Героїв. На ній установлено погруддя 10 Героїв Радянського Союзу – Н.І. Сосніної, П.А.Тараскіна, Н.П.Грищенка, В.З.Вайсера, А.П.Єгорова, П.Ф.Захарченка, І.А.Барміна, В.Т. Алєксухіна, Б.Л.Кузнецова, М.А. Драгана.

На честь 65-ї річниці визволення Малинщини від німецько-фашистських загарбників, 12 листопада 2008 року у мікрорайоні заводу «Прожектор» (бувший Щербів Яр, місце розстрілу фашистами мирних жителів) відкрито Пам’ятний знак жертвам нацизму.

Сьогодення Малина

klumbaСкладні етапи життя пройшли малинчани в повоєнні роки та роки утвердження державності. У 2003 році постановою Верховної Ради України від 18 листопада Малин віднесений до категорії міст обласного значення.

Промислову діяльність у місті здійснюють 17 основних підприємств паперової, машинобудівної, харчової, металообробної промисловості. Місто відоме фабрикою з виробництва банкнот НБУ, яка почала діяти з 1996 року. Це єдине в Україні підприємство, що забезпечує країну банкнотним папером, на якому друкуються українські гривні. Зараз фабрика, крім основної продукції, випускає усі види цінних паперів, папір для національної валюти, папір для паспортів як українських, так і паспортів дипломатичних представництв, для акцизних марок, залізничних квитків, акцій.

ВАТ «Малинська паперова фабрика-Вайдманн» сьогодні є одним з найбільших підприємств целюлозно-паперової промисловості в Європі. Тут налагоджено виробництво понад 200 видів паперу. У 50-ті роки малинський папір почав широко експортуватись за кордон. Поступово головним видом продукції на підприємстві стає конденсаторний папір. З 1951 по 1965 роки колектив фабрики 20 разів стає переможцем у соціалістичних змаганнях підприємств галузі з присвоєнням перехідного Червоного Прапора Ради Міністрів СРСР та УРСР, Міністерства целюлозно-паперової промисловості та ЦК профспілки робітників лісової, паперової та деревообробної промисловості.

Також основу промислового потенціалу міста складають такі підприємства: ВАТ «Малинський дослідно-експериментальний завод» (МДЕЗ), який понад 40 років спеціалізується на виробництві спеціального технологічного устаткування, запчастин до конвеєрного устаткування, сталевого і чавунного лиття, ВАТ «Прожектор», що спеціалізується на випуску устаткування електрозв’язку, ПП «Малинська меблева фабрика», ТОВ «Швейна фабрика «Ельфа», а також близько 150 малих підприємств.

Складовою успішного вирішення соціально-економічного розвитку міста є інвестиційна політика. Підприємствами здійснюються інвестиційні вкладення в капітальне будівництво та в основні засоби. Найбільше налагоджено партнерство із Швейцарією та США.
У місті функціонують навчально-виховний комплекс «Школа-ліцей №1 імені Ніни Сосніної», п’ять загальноосвітніх шкіл, дев’ять дитячих дошкільних закладів. Позашкільні заклади освіти — центр науково-технічної творчості, центр дитячої творчості, дитячо-юнацька спортивна школа. Понад 480 чоловік навчається в Малинському профтехліцеї.

У місті працюють дві поліклініки, лікарня на 197 ліжок, відділення швидкої допомоги.

Мережу закладів культури міста представляє міський будинок культури, дитяча школа мистецтв, три бібліотеки. Гордістю міста та всього Поліського краю, Житомирської області є чотири народні колективи: козацький гурт «Маличі», зразкова дитяча капела бандуристів «Веснянка», оркестр народних інструментів і духовий оркестр «Малин».

Вони постійно беруть участь та виборють призові місця у всеукраїнських та міжнародних оглядах, конкурсах і фестивалях. Зразкова дитяча капела бандуристів «Веснянка» активно пропагує кобзарське мистецтво, є постійним учасником фестивалю бандуристів «Таврійські зустрічі», учасником творчих звітів художніх колективів Житомирщини, що проходять у столичному Національному палаці «Україна». У травні 2009 року відзначила 45-річчя.

Спортивна база міста налічує 41 спортивну споруду. Це: стадіон «Авангард», 2 майданчики з тренажерним обладнанням, 3 футбольних поля, 15 ігрових спортивних майданчика, 11 приміщень для фізкультурно-оздоровчих занять, 7 спортивних залів, 2 стрілецькі тири.
На високому рівні захищають спортивну честь України вихованці Малинської ДЮСШ. Так, гордістю міста є Білокопитий В., Андрійцев В., Красненко Р., Машкевич К., Дідківська В. — неодноразові переможці чемпіонатів України і світу з вільної боротьби. Рябченко Т. включена до складу збірної команди України з велоспорту. Косинський Д. — неодноразовий переможець чемпіонатів, Кубків України з метання спису. Заруцька О. стала Чемпіонкою України серед дівчат з метання спису, увійшла до складу збірної України та брала участь у Чемпіонаті Світу, де стала сьомою. Всього до складу збірної області з різних видів спорту входить 5 малинських спортсменів. До складу збірної України – 3 спортсмени.

З 21 червня 2011 року розпочав свою діяльність Малинський міський центр фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх». Завданням центру є популяризація спорту за місцем проживання та в місцях масового відпочинку населення.

У місті діє 11 громадських спортивних організацій.

Сьогодні Малин – один з наймальовничіших куточків Полісся. Це місто, де люди свято шанують свою історію і натхненною працею вписують в неї нові сторінки. Тому Малин має значний потенціал для розвитку, а його громада міста завжди відкрита до взаємовигідної співпраці та партнерства.