Охоплює села: Любовичі, Ялцівка, Новоселиця, Білий Берег, Стасева, Привітне. На території старостату діє лісництво, пошта, школа, дошкільний заклад, Будинок культури, три клуби, 3 ФАПи, 3 бібліотеки, 5 магазинів, кафе, працюють лісогосподарські та сільськогосподарські підприємства.
Село Любовичі відоме з початку 17 століття. Знаходиться за 20 км від Малина і за 100 км від обласного центру - Житомира.
На початку 18 століття землевласники Єльці, яким належала ця територія, подарували село уніатській метрополії.
Історія Любович, як і іншіх населених пунктів, непроста. У ній прослідковуються періоди становлення, розквіту та боротьби з труднощами внаслідок різних історичних подій.
Перший ФАП в Любовичах відкривається в 1936році. У 1948році у ФАПі розпочала роботу медик Ніна Герасименко, завдяки якій в селі був відкритий пологовий будинок. До 1960 року у Любовичах працювала місцева лікарня.
У 1979-1990 роках швидкими темпами зводяться нові корівники, ФАПи в с. Любовичі та с. Білий Берег, магазини, житло для спеціалістів, тракторний парк, льоносушка.
Зараз Любовичі – центр старостату, де жителі можуть отримати усі необхідні адміністративні послуги, вирішити проблемні питання і отримати посильну допомогу.
Село Ялцівка відоме з 16 ст. На початку 17 ст. носило статус містечка і було центром володінь великих землевласників Єльців, від родинного прізвища яких і походить назва населеного пункту.
У 1856 році тут діяла рудня - одна з найбільших на Малинщині. На початку 20 ст. в Ялцівці діяла церковно-приходська школа, магазин. Нині в селі діє клуб, бібліотека,приватний магазин, ФАП.
Село Новоселиця ( до1946 року – Рудня Ялцівська) відоме з 18ст. як поселення, біля якого добували болотяну руду. Нині в селі діє клуб, приватний магазин.
Село Білий Берег засноване у 16 ст. У 1631 році належало Києво-Печерському монастирю. У 40-50 рр. – центр сільської ради. У селі діють ФАП, клуб, бібліотека.
Село Стасева відоме з 18 ст. Давня назва - Стасівська Рудня. Назва села походить від імені польського пана Стаса, який оселився в селі за часів Богдана Хмельницького. До революції це було промислове селище, де діяло декілька заводів: склоплавильний, фарфоровий, майстерня по виробництву сукна з овечої вовни.
Село Привітне
У 1887 році тут проживало 27 жителів.
У другій половині 30-х років в селі почав діяти дитячий будинок для дітей-сиріт, який у роки Другої світової війни було евакуйовано на схід. У 1945 році відновив свою діяльність. Пізніше тут розміщувався будинок відпочинку та будинок престарілих.
Станом на кінець 2024 року проживає 15 жителів.
