Дмитренко Тарас Петрович  - учасник російсько-української війни. Солдат, оператор протитанкового відділення роти вогневої підтримки штурмового батальйону 3-ї окремої штурмової бригади.

Народився 14 жовтня 1997 року у багатодітній родині із села Забране Малинського району Житомирської області. Закінчив Луківську загальноосвітню  школу, опісля навчався у Київському вищому професійному училищі залізничного транспорту. По завершенню навчання залишився жити та працювати у Києві.

У мирному житті працював у столичній піцерії,  цікавився археологією, а також любив рибалити й подорожувати.

З дитинства Тарас мав травму руки, але приховав це, аби долучитися до української армії. У перший же день повномасштабного вторгнення Тарас вивіз сестер за межі Києва, а сам пішов у військкомат, ставши до лав тероборони. 

"Врешті командир побачив, що він не так носить снаряди, і все — його відправили на операцію. Йому сказали: ти нам такий не потрібен. Але його це ще більше змотивувало, і він відповів: “Ні, я повернуся до вас”, — зазначила в одній із розповідей про Тараса його сестра.

Після операції чоловік знову відправився на фронт. З часом з територіальної оборони перевівся до третьої окремої штурмової бригади. Брав участь у боях за Херсонщину, Запоріжжя та Донеччину.

Родину намагався заспокоювати – казав, що все буде добре, потрібно лиш триматися разом.

Матір загиблого згадує – "Кожна дитина мені дорога, але Тарас завжди був таким уважним, так глибоко цікавився моїм життям і вникав в нього, що я йому найбільше довіряла. Важко мені. Дуже важко". А батько Тараса Дмитренка відзначає, що син був людяним, співчутливим, працьовитим та завжди безкорисливо приходив на допомогу іншим.

За виконання бойових завдань, високі показники у бойовій підготовці та вартовій службі у лютому 2023 року Тараса Петровича було нагороджено Почесним нагрудним знаком «Сталевий хрест» —  відзнакою Головнокомандувача Збройних сил України.

Життя Тараса  Дмитренка обірвалось 8 травня 2023 року під час штурму російських позицій поблизу Бахмута. Осколок снаряда влучив військовому в голову. 

“Тара був добровольцем, що став до захисту Батьківщини у перший день повномасштабного вторгнення. Війна проти мордви стала сенсом його Життя. Живий — назавжди живий і назавжди в строю! Честь лицарю!” — написав один із побратимів загиблого.

Поховали добровольця з усіма військовими почестями у рідному селі Забране Луківського старостинського округу.

Світла пам’ять та вічна слава Герою!