Липовецький Микола Анатолійович - учасник російсько-української війни. Старший солдат, номер обслуги самохідно-артилерійського взводу  однієї з військових частин.

Народився 5 серпня 1996 року в селі В'юнище Малинського району Житомирської області. З дитинства проживав у селі Гута-Логанівська, де його знали як чесного, доброго й цілеспрямованого хлопця. Зростав у люблячій родині разом з молодшою сестрою. Рідні  згадують, що Микола завжди приходив на допомогу тим, хто цього потребував, не відмовляв у підтримці.

Загальну середню освіту здобув у Горинській загальноосвітній школі. Після 9 класу вступив до ДНЗ "Малинський професійний ліцей", де отримав фах електрика. Все своє життя провів у рідному селі, був товариським, веселим, завжди оточеним друзями.

Після початку російського повномасштабного вторгнення, 20 квітня 2022 року, був призваний на військову службу. Став старшим солдатом артилерійського взводу  однієї з військових частин.

Підготовка до виконання бойових завдань проходила в непростих умовах. Зв'язок із рідними був нестабільним, однак час від часу йому вдавалося виходити на зв'язок.

16 травня 2022 року Микола востаннє зателефонував батькам, повідомивши, що його переводять до іншої військової частини, і попросив вислати посилку з продуктами. 17 травня сестра Надія пішла на пошту, щоб відправити передачу, але дізналася, що відділення, куди відправлення мало б надійти, вже не працює. Телефон брата замовк…

Згодом сім'я отримала страшну звістку: військова частина, в якій перебував Микола, зазнала ракетного удару з боку країни-агресора. Після двотижневих пошуків батьки отримали офіційне повідомлення про те, що їхній син, старший солдат Липовецький Микола Анатолійович, зник безвісти 17 травня 2022 року в смт Десна під час ракетного обстрілу.

Протягом двох років батьки не полишали надії знайти його живим. Вони об'їздили міста, зверталися до всіх можливих служб, але марно...

19 березня 2024 року рішенням суду Миколу було визнано загиблим.

Родина не може змиритися з болючою втратою. Батьки важко переживають трагедію, сестра робить усе можливе, щоб підтримати їх у горі. Важко усвідомити, що життя 26-річного хлопця, сповнене планів і мрій, обірвалося через війну, а рідні не мають змоги поховати свого Захисника.  Він залишиться назавжди в їх пам’яті.

«Синочку, ми тебе безмежно любимо… Сумуємо… Пам’ятаємо… Ніколи не забудемо.»