Возний Віталій Олександрович — учасник російсько-української війни. Старший солдат, водій-електрик стрілецької роти 143-го батальйону 115-ї окремої бригади територіальної оборони.

Народився  2 січня 1994 року та виріс у місті Малин. Навчався у Малинській загальноосвітній школі №3, яку закінчив у 2009 році після дев’яти класів. Віталій з дитинства захоплювався автомобілями, тож вибір професії для нього був очевидним. У 2009–2013 роках навчався в Малинському лісотехнічному коледжі, де здобув кваліфікацію техніка-механіка. Після завершення коледжу продовжив навчання заочно у Житомирському національному агроекологічному університеті, де здобув ступінь бакалавра (червень 2017 року) та магістра (грудень 2018 року) за спеціальністю «інженер-механік».

Строкову військову службу проходив у лавах Національної гвардії України (травень 2015 – жовтень 2016 років), де обіймав посаду водія патрульної роти. Отримав звання старшого солдата.

Свою трудову діяльність Віталій розпочав ще у 2013 році на місцевому підприємстві «Юнігран», де сумлінно працював упродовж 12 років — аж до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.У 2020 році отримав п’ятий розряд слюсаря з ремонту колісних транспортних засобів.

Зимового ранку 24 лютого 2022 року життя молодого чоловіка кардинально змінилося. Не зміг залишитися осторонь — і вже 25 лютого став на захист рідної держави. Спершу ніс службу поблизу рідного краю — у селі Різня Коростенського району Житомирської області (лютий 2022 року) та на білоруському кордоні з Республікою Білорусь — в Овруцькому районі біля села Прилуки (липень 2022 – жовтень 2023 років). Згодом був передислокований на Харківщину, де перебував з жовтня по грудень 2023 року, обороняв Куп’янський район, населені пункти Великий Бурлук, Хатнє, Амбарне та Мілове (на кордоні з рф). З грудня 2023-го по грудень 2024 року перебував на позиціях в Ізюмському районі, селище Борова, де отримав статус та нагороду учасника бойових дій (7 липня 2024 року). В грудні 2024 батальон було передано в підпорядкування 3-й окремій штурмовій бригаді та передислокувалися до селища Бахтин, Ізюмського р-ну.

Свій останній бій Герой прийняв 6 січня 2025 року поблизу населеного пункту Першотравневе Ізюмського району Харківської області. Молоде життя обірвалося на 31-му році.

Наказом Міністра оборони України  від 25.01.2025 року № 107 Возного Віталія Олександровича нагороджено "Хрестом доблесті".  На жаль, ця нагорода стала посмертною....

Рідні згадують Віталія як сміливого, життєрадісного, розсудливого, чуйного та уважного до інших, вимогливого до себе, щедрого і принципового. Він ніколи не відмовляв у допомозі друзям, був опорою для своєї родини та надзвичайно доброю людиною. На жаль, не встиг створити сім’ю, про яку мріяв — умів ладнати з дітьми й, без сумніву, був би чудовим батьком. Але йому не судилося прожити життя сповна…

Герою — слава навіки!