Корецький Олександр Олександрович - учасник російсько-української війни, старший солдат, старший механік-водій механізованої роти механізованого батальйону.

Народився 16 листопада 1999 року в селі Федорівка. Навчався у місцевій початковій школі, після закінчення 9 класів Гранітнянської школи продовжив навчання в Немішаєвському фаховому коледжі.

З дитинства був активним, життєрадісним і доброзичливим, душею компанії, «сонячним промінчиком» для всіх, хто його знав. Любив спорт і мав справжній талант воротаря — захищав ворота футбольної команди Поліської дослідної станції. Мріяв про великий футбол, міг годинами стояти на полі, а з початком війни став на захист рідної землі.

У червні 2020 року Олександр свідомо обрав шлях воїна — підписав контракт і розпочав військову службу. З перших днів повномасштабного вторгнення росії на нашу землю він обороняв Бучу, Ірпінь, Бородянку та Київ. Досвід, здобутий у боях за Київщину, згодом застосував на іншому, не менш складному напрямку — під Вугледаром.

Перебуваючи у пеклі війни, Олександр знаходив сили проявляти любов і турботу про найдорожчих. Для своєї мами він був гордістю, опорою й підтримкою. А ще в його серці жила велика любов до дружини Наталії. Навіть на фронті він знаходив спосіб нагадати про себе — замовляв квіти дружині, як символ надії та обіцянку повернутися додому.

29 вересня 2024 року поблизу населеного пункту Вугледар Волноваського району Донецької області, під час виконання бойового завдання, Олександр не повернувся з бою. Довгий час вважався безвісти зниклим. Майже рік рідні чекали, молилися і вірили в диво. Згодом воїн був офіційно визнаний загиблим.

Життя Олександра Олександровича передчасно обірвалося, але пам’ять про нього — відважного Захисника, щирого сина, люблячого чоловіка та справжнього патріота — назавжди залишиться в серцях тих, хто його знав і любив.

Вічна пам’ять Герою, який віддав своє життя за Україну.